Сворак С.Д., Слубський О.Р., Биркович О.І. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ У ПОЛІТИЧНІЙ ПАРАДИГМІ ОУН

DOI: https://doi.org/10.33098/2078-6670.2025.19.31.112-123

Мета. Метою статті є комплексне дослідження концепції державного устрою, розробленої Організацією українських націоналістів у першій половині ХХ століття, з акцентом на аналізі основоположних ідеологічних принципів, моделі влади, розуміння прав і свобод людини, місця нації в системі державного управління, а також на виявленні зв’язку між політичною доктриною ОУН та практичними формами її реалізації в умовах визвольної боротьби. Методика. У дослідженні використано історико-правовий та політико-правовий методи для аналізу джерел ідеології ОУН, програмних документів, публіцистики її лідерів і нормативних актів доби визвольної боротьби. Застосовано також компаративний підхід для зіставлення концепції державного устрою ОУН із іншими національними та європейськими політичними моделями першої половини ХХ століття. Результати. У статті здійснено комплексний історико-правовий аналіз політико-правової парадигми державного устрою, сформованої в ідеології Організації Українських Націоналістів (ОУН) упродовж 20–40-х років ХХ століття. Виокремлено ключові етапи формування державницьких ідей, починаючи з праць Миколи Міхновського, Дмитра Донцова, Миколи Сціборського та Ярослава Стецька. Визначено, що концепція майбутньої української держави в ідеології ОУН ґрунтувалася на принципах унітаризму, президентської республіки, поєднання соціальної справедливості з ідеями націократії, двопалатного парламенту, демократичного поділу влади та народного суверенітету. Встановлено, що у період Другої світової війни ОУН та УПА зуміли інституалізувати свої ідеї у вигляді Української Головної Визвольної Ради (УГВР), яка виконувала функції де-факто державного органу в умовах окупації. Проаналізовано особливості правової доктрини та форми організації влади, які, попри авторитарні елементи, містили концептуальні засади демократичного устрою з опорою на історичні традиції українського самоврядування. Наукова новизна. Уперше у вітчизняній правничій науці здійснено системне узагальнення теоретичних та програмних джерел ОУН як суб’єкта національного державотворення та окреслено її концепцію суверенної демократичної держави, адаптовану до історичних і політичних реалій ХХ століття. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані при оновленні конституційної моделі сучасної України, зокрема при осмисленні інститутів двопалатного парламенту, персоніфікованої відповідальності влади та унітарного устрою держави в умовах воєнної загрози. Матеріали дослідження актуальні також у сфері національної правової освіти, патріотичного виховання та формування національної ідентичності.

Ключові слова: ОУН (Організація Українських Націоналістів), державотворення, унітарна держава, націократія, український націоналізм, Українська Головна Визвольна Рада (УГВР), державний устрій, національно-визвольний рух.

Список використаних джерел

1. Теорія держави і права. Академічний курс / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Онищенко. К., Юрінком Інтер. 2008. 685 с.
2. Андрієвський В. Передвісник українського націоналізму. Альманах Українського народного Союзу. Парсиппані – Нью-Йорк «Свобода». 1924. С. 88-91.
3. Мірчук П. Українська Повстанська Армія (1942-1951). Львів. 1991. 318 с.
4. Чупринка Т. Відозва головного командира до УПА. Мірчук П. Українська Повстанська Армія (1942-1951). Львів. 1991. 318 с.
5. Лапичак Т. Виректили своє слово наміру прометеївського чину. ОУН: минуле і майбуття. Фундація ім. О. Ольжича. Київ. 1993. С. 131-143.
6. Панченко О. Українська Головна Визвольна Рада. Гадяч. 2004. 420 с.
7. Болтарович Є. Екстрополяція українського націоналізму на державотворчі процеси в Україні. ОУН: минуле і майбуття. Фундація ім. О. Ольжича. Київ. 1993. С. 260-268.
8. Сціборський М. Націократія. Прага: Пробоєм. 1942. 195 с.
9. Міхновський М. Самостійна Україна. Справа української інтелігенції. К. : МАУП. 2007. 352 с.
10. Донцов Д. Історія розвитку Української державної ідеї. К. 1991. 46 с.
11. Гринів О. Українська націологія. Від другої Світової до відродження держави. Львів. Вид-во «Світ». 2004. 590 с.
12. Сич О. Соціально-консервативний націоналізм. Івано-Франківськ. Лілея–НВ. 2019. 542 с.
13. Вассиян Ю. До головних засад націоналізму. Націоналізм. Антологія. Київ «Смолоскип». 2000. С. 197-208.
14. Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет: з історії розвитку ідеології українського націоналізму. Нью-Йорк, Торонто: Наукове тов-во ім. Шевченка, 1974. 479 с.
15. Шлемкевич М. Українська синтеза чи українська громадянська війна. Blomberg. 1949. 63 с.
16. Полтава П. Збірник підпільних писань. Мюнхен.: Вид-во «Український самостійник». 1959. 296 с.
17.  Ребет Д. На перехрестях визвольних змагань. Вид-во «Гадяч». 2003. 570 с.
18. Панченко О. Українська Головна Визвольна Рада. Вид-во «Гадяч». 2004. 420 с.
19. Рафальський О. Українська держава. Витоки, історична еволюція. Сучасність. Київ: АДЕФ–Україна. 2024. 428 с.