Ілин Л.М. ВПЛИВ ІСТОРИЧНИХ НАРАТИВІВ НА ПРАВОСВІДОМІСТЬ

DOI: https://doi.org/10.33098/2078-6670.2025.19.31.54-60

Мета. Метою статті є з’ясування механізмів впливу історичних наративів на формування правосвідомості індивіда та суспільства в цілому, з урахуванням культурного контексту, політичної пам’яті та особливостей правової традиції. У фокусі – як конструктивні, так і деструктивні наслідки історичного дискурсу для розвитку правової культури та легітимації правової системи. Методика. У процесі дослідження впливу історичних наративів на правосвідомість застосовано комплекс міждисциплінарних методів, зокрема герменевтичний аналіз текстів і дискурсів, структурно-функціональний підхід до вивчення правосвідомості як елементу правової системи, порівняльно-правовий аналіз моделей правової культури в історичному та сучасному контекстах, а також соціокультурний і наративний аналіз для виявлення механізмів конструювання колективної пам’яті, що впливає на уявлення про легітимність, справедливість і функції права. Результати. У дослідженні з’ясовано, що історичні наративи не лише відображають колективне осмислення минулого, але й активно формують уявлення про справедливість, межі легітимної влади та допустимі форми правової поведінки. Встановлено, що саме зміст і джерела наративів (офіційні, альтернативні, травматичні) детермінують рівень довіри до права в посттоталітарному суспільстві. Визначено роль інституцій (освіти, медіа, політики пам’яті) як ключових каналів впливу на правосвідомість через репрезентацію історичного досвіду. Обґрунтовано, що трансформація правової культури в Україні відбувається під впливом конфлікту між радянською спадщиною та національно-визвольним наративом, загостреного умовами воєнного стану. Наукова новизна. Уперше здійснено цілісну теоретико-правову концептуалізацію історичного наративу як чинника трансформації правосвідомості в посттоталітарному національному контексті. Практична значимість. Отримані результати можуть бути використані при розробці освітніх програм, медіаполітики та державної політики пам’яті з метою формування демократичної правової культури.

Ключові слова: історичний наратив, правосвідомість, колективна пам’ять, правова культура, легітимність, політика пам’яті, посттоталітарне суспільство, національна ідентичність.

Список використаних джерел

1. Євсеєв К. В. Історична та колективна пам’ять як феномен. Наукові записки ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2013. № 2 (64). С. 157–167. URL: https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/07/evseev_istorychna.pdf
2. Носков В., Кальянов А., Єфросиніна О. Правосвідомість у соціальнополітичному розвитку людини. Політичний менеджмент. 2005. №5. С. 122-133.
3. Тимошенко В.І. Індивідуальна правосвідомість і можливості реалізації ідеї верховенства права. С. 84-88. URL: http://www.soclaw.idpnan.kyiv.ua/archive/2015/3-4/18.pdf
4. Шаравара І. І. Правосвідомість як юридична категорія та її основні структурні елементи. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Право. 2015. Вип. 33(1). С. 56-59.
5. Assmann J. Cultural Memory and Early Civilization: Writing, Remembrance, and Political Imagination. Cambridge University Press, 2011. URL: https://www.researchgate.net/publication/378472192_Cultural_memory_and_early_civilization_Writing_remembrance_and_political_imagination
6. Ricoeur P. Time and Narrative. University of Chicago Press, 1984. 362 р.
7. White H. Metahistory: The Historical Imagination in Nineteenth-Century Europe. Johns Hopkins University Press, 1973. 448 р.