Савчук О. І., Луцька Г. В. ЕВОЛЮЦІЯ ЦЕРКОВНОГО НОТАРІАТУ У КАНОНІЧНОМУ ПРАВІ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

DOI: 10.33098/2078-6670.10.22.92-98

Мета. Метою роботи є проаналізувати історичну еволюцію нотаріального служіння у Католицькій церкві, з’ясувати сферу компетенцій церковних нотаріусів як на загальному церковному, так і на єпархіальному рівнях. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: термінологічний, аналітичний, функціональний, системно-структурний, компаративістський. Результати. В процесі дослідження визнано, що церковний нотаріат був піднесений верховною церковною владою до статусу публічного в середині VIII ст. та на три століття випередив у розвитку публічний нотаріат, який остаточно встановився лише в середині XI ст., у зв’язку з чим своїм функціонуванням зробив значний вклад у розвиток нотаріату періоду середньовіччя. Церковні нотаріуси, як і табеліони, об’єднувалися у корпорації, але бюрократичного характеру. У східній церкві членами корпорації могли стати лише представники кліру: пресвітери чи диякони, а іноді й архідиякони; на заході ж вони обиралися зі світських осіб. Контроль за діяльністю церковних писарів-нотаріусів, аж до моменту фактичної ліквідації церковного нотаріату в ХV ст., здійснювала церква. Інститут нотаріату як невід’ємна складова церковного судочинства формується та регламентується відповідними приписами канонічного права, компетенція державних нотаріусів поширюється виключно на територію єпархії, у якій вони функціонують. Наукова новизна. В процесі дослідження встановлено, що інститут церковного нотаріату пройшов специфічні етапи історичного становлення та розвитку як на загально-церковному, так і на локальному, єпархіальному рівнях, а його представники виконують спеціальне служіння у церкві, яке стосується як представників церковного кліру, так і мирян. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані в контексті напрацювання ефективної моделі церковно-державних відносин на сучасному етапі.

            Ключові слова: Католицька церква, папський нотаріат, церковний нотаріат, компетенція нотаріуса.

References

1.      Dolynsjka, M. S. (2015) Stanovlennja ta rozvytok pravovogho reghuljuvannja notarialjnoji dijaljnosti v Ukrajini [Formation and development of the notarial activities legislation in Ukrain]. Ljviv: LjvDUVS. (in Ukrainian)

2.      Pieronek ,T. (1970). Normy ogólne kanonicznego procesu sądowego.Warszawa, cz. I, 134

3.      Grabowski, I. (1935). Notarjusz w ustawodawstwie kościelnym. Collectanea Theologica,  16, 630.

4.     Chmiel, W. (1997). Notariusz według Kodeksu prawa kanonicznego z 1983 roku Rejent”. rok 7. nr 6(74) czerwiec 1, 62-84.

5.      Tymashov, S. (2007). Kodeks kanonicheskogo prava. [Codex iuris canonici] Moskva, Institut filosofii, teologii i istorii sv.

6.     Pawluk, T. (2009). Prawo kanoniczne według Kodeksu Jana Pawła II, t. 4, Doczesne dobra Kościoła. Sankcje w Kościele. Procesy, Olsztyn, 201

7.      Kasprzak, S. (2000). Wybranie zagadnienia z prawa kościelnego, Lublin, 500